Стаття 40 КК України: чому вільне волевиявлення має значення під час вчинення нотаріальних дій

Укладання договору купівлі-продажу, посвідчення довіреності, заповіту чи іншого правочину — це не просто підписання документа. Це підтвердження волевиявлення особи, яке тягне за собою виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Саме тому для нотаріуса важливо переконатися не лише в належному оформленні документів, а й у тому, що людина діє добровільно, усвідомлює значення своїх дій та їх правові наслідки.

Вільне волевиявлення — одна з основних умов правочину

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Це одна з обов’язкових умов дійсності будь-якого правочину.

Саме тому під час вчинення нотаріальної дії нотаріус не обмежується перевіркою документів. Відповідно до Закону України «Про нотаріат» він встановлює особу громадянина, перевіряє обсяг його цивільної дієздатності, повноваження представника (у разі його участі), з’ясовує дійсні наміри сторін та переконується, що їхнє волевиявлення є вільним і відповідає вимогам законодавства.

Чому це важливо?

Роль нотаріуса полягає не лише в посвідченні документів. Одним із його ключових завдань є забезпечення законності нотаріальних дій, захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також запобігання можливим порушенням законодавства.

Перед посвідченням правочину нотаріус з’ясовує, чи:

- особа розуміє зміст документа;

- усвідомлює правові наслідки його підписання;

- діє добровільно;

- не перебуває під впливом насильства, погроз чи іншого незаконного психологічного тиску.

Якщо у нотаріуса відсутні сумніви щодо добровільності волевиявлення та виконані всі вимоги законодавства, нотаріальна дія може бути вчинена.

Коли можуть виникнути сумніви?

У практиці трапляються ситуації, коли поведінка присутніх осіб або обставини можуть викликати сумніви щодо того, чи справді людина приймає рішення самостійно. Наприклад, якщо за неї постійно відповідають інші особи, не дають можливості висловитися, наполягають на якнайшвидшому підписанні документа або чинять очевидний психологічний тиск.

У таких випадках нотаріус може запропонувати поспілкуватися з особою без присутності інших осіб, щоб переконатися, що її рішення є добровільним, усвідомленим і відповідає її справжній волі.

Чому закон приділяє таку увагу добровільності?

Добровільність волевиявлення є одним із фундаментальних принципів українського законодавства. Саме тому примус має правове значення в різних галузях права.

Так, стаття 40 Кримінального кодексу України визначає правові наслідки фізичного або психічного примусу під час вирішення питання про кримінальну відповідальність особи. Хоча ця норма безпосередньо не регулює порядок вчинення нотаріальних дій, вона підтверджує загальний принцип: рішення, прийняте під фізичним або психічним примусом, не можна прирівнювати до рішення, ухваленого добровільно.

Водночас цивільне законодавство передбачає можливість визнання судом недійсними правочинів, вчинених під впливом насильства, у випадках і порядку, встановлених законом.

Саме тому нотаріус виконує важливу превентивну функцію — ще до посвідчення документа він перевіряє, чи є волевиявлення особи вільним, свідомим та таким, що відповідає її внутрішній волі.

Нотаріус — гарант законності та захисту прав

Запитання, які ставить нотаріус, уважне з’ясування всіх обставин або пропозиція поспілкуватися з людиною без присутності інших осіб — це не формальність. Це важливі складові нотаріальної діяльності, спрямовані на забезпечення законності, захист прав людини та недопущення порушення її законних інтересів.

Саме вільне волевиявлення є основою будь-якого правочину. Тому нотаріус перевіряє не лише документи, а й те, що рішення людини є власним, усвідомленим і прийнятим без фізичного чи психічного примусу.